Анна виросла в простій, не заможній родині. Батьки не мали вищої освіти, і все життя пропрацювали на низькооплачуваній роботі. Вдома не було дискусій на цікаві теми. Не було розуміння подій у світі. Майже не було книг, які б формували світогляд. Уявлення про можливості були дуже обмежені – програвався сценарій маленької людини, від якої нічого не…

Говорячи про наплічник, з яким є сенс йти по життю, я маю на увазі не конкретно його. Це не про речі в ньому, які ми можемо взяти з собою. Це про наше Я. Про наші відчуття себе та знання себе. Про нашу спроможність та нашу впевненість у собі. Про вміння й навички. Війна дала мені…

Книга про ПЕКЛО, тому що про росію. Цього літа я стояла перед стендом видавництва “Наш Формат” на Літературному ярмарку, що відбувався на території університету Каразіна в Харкові, дивилася на цю книгу, й не хотіла її обирати. Мені здавалося, що читати про росіян мені, українці, буде нелегко через відразу до них. А ще я боялася, що…

Життя героїні могло б пройти в Донецьку і безнапасно тривати там же. Якби не війна, що розірвала над нами небо у 2014-му. З того часу починається інша історія, в якій немає місця слабкості, а є потужне бажання пройти свій шлях переможцем, знайти себе в цій системі координат і встати на ноги після падіння. Життя вимушеної…

З міста дорога веде до кордону. Розбита військовою технікою, подекуди залатана клаптиками відносно свіжого асфальту. В’ється спочатку повз передмістя, потім серед полів, обласканих працею господарів попри близьку війну. Далі розходиться у дві сторони, де наліво поїдеш — до сина з невісткою та онучок. Направо — додому, де чоловік від страху не виходить з подвір’я вже…

Він маленький, жвавий, трохи за п’ятдесят, і має унікальну здатність зникати зненацька. Так само з’являється, коли не очікуєш його побачити. Виринає наче з-під землі. Якийсь “зам” в СБУ, одразу й не здогадаєшся, хто він. Дуже невибагливий в одязі, хіба що годинник дорогий, і погляд має – непростої такої людини. Навіть після п’янки на ранок пробіжить…

Ной відкрив ковчег, як тільки минуло сорок днів, і випустив крука. Той не повернувся, бо скоріше за все знайшов собі харч – значить, вода спала… “Що, вороне, дивишся на мене? Хіба що свого побачив?.. “ Два погляди на мить зустрілися. Зціпилися мовчки. Потім автобус рушив з місця. Крук ще дивився вслід деякий час. У кожного…