Євреїв в світі приблизно втричі менше, ніж нас. Але вони змогли прокричати світу про те, через що пройшли за часів Другої Світової.
Знущання росіян над нами носять такий самий характер, що й фашизм – але ми через певні обставини залишилися для світу, до певного моменту, невідомими. З ризиком, що росіяни матимуть ще більшу інформаційну перевагу.
В ланцюжку всього пекла останніх років той факт, що сьогодні російські ракети розбили центр мого Харкова – не має права бути меншим випробуванням, ніж будь-які для інших народів. Для України український біль – найсильніший. І говорячи про нього вголос, ми робимо світу послугу – ми формуємо в нього вакцину проти росії. На зараз, і на майбутнє. Щоб в майбутньому ця вакцина залишалася дієвою, про наш біль треба кричати так, щоб він перекривав побутові дрібниці США та Європи, щоб він став беззаперечним фактом на всю подальшу історію цілого світу. Щоб наша роль, щоб наш біль, щоб наші випробування не викликали взагалі ніякого заперечення, а вважалися виключно такими ж відомими всьому світу фактами, як газові камери в Аушвіці.
Чому ми залишалися невідомими? Бо Німеччина програла, і тому дала можливість євреям про себе говорити голосно. А москва, у вигляді Радянського Союзу, залишилася непокараною, поглинувши наші сльози в своїх нутрощах.
Окуповані московитами, ми не могли кричати про Голодомор. Про розстріли нашого культурного цвіту. Про те, як нам, українцям, росіяни закривають рота. Як спалюють наші намагання відстояти свою ідентичність.
А ще через нашу тактовність. Бо ми кидаємося бути солідарними з будь-якою країною, коли там стається теракт, але про наш біль самі собі кажемо “нічого, переживемо”. Як наче наша біда менша. Як наче про неї треба говорити тихіше. А коли тихіше – росіяни надірвуть горла, перекрикуючи нас.
Зараз історичний шанс, коли ми травмовані, закривавлені, але не окуповані – а значить, можемо розповідати про злочини московитів не просто голосніше. Мусимо вбивати в свідомість світу про мільйони загиблих українців в УСІ роки нашого існування, внаслідок російських злочинів. Мусимо втовкмачувати істини про те, що москва мародерила в наших церквах, гвалтувала наших жінок, викрадала наших дітей, будувала й тепер будує свої тимчасові споруди на кістках вбитих нею українців.
Євреї змогли розповісти про себе те, що мусило стати відомим. І тепер ті факти беззаперечні. Настала НАША черга не мовчати. Фашизм назавжди залишиться клеймом. Що таке фашизм – знає кожний. Що таке рашизм і що таке росіяни – вже завдання для нас, заради наших дітей, зробити клеймом на всі роки. Для всіх і кожного.
Я в Харкові. Допоки жива, маю право розповідати. І кожен з нас має право, і має обов’язок навіть – доводити всьому світу БЕЗЗАПЕРЕЧНІСТЬ українського права на розуміння й місця в світовій історії.
Не мовчіть, будь ласка. І я не буду. Або вони нас перекричать.
