Ця маленька людинка, стоячи на великій сцені, могла би хизуватися справжніми досягненнями, але натомість світ потроху, подекуди без особливого бажання навіть, дізнається про зворотню сторону медалі.
Країна, яка лягла під Китай. Лягла й дає – ліс, ринки, ресурси, зрештою своє майбутнє. І вірить у велич цієї країни тільки той, хто досі не навчився ані поважати себе, ані боротися за себе.
Країна, яка з часів розпаду совка, коли харчувалася за рахунок поневолених народів, з 1991 року не спромоглася навчитися робити щось краще за українських науковців, інженерів тощо, бо без українців не може ані обслуговувати ядерну зброю, ані полетіти в космос.
Країна, яка виховала немічний народ, що йде самовбиватися на безглузду війну. І тепер, щоб закрити демографічну кризу, російська влада штовхає народжувати школярок, залишає жінок без права самим вирішувати, чи потрібна їм вагітність, або за народження дитини пропонує пластикові медальки. “Щоб зібрати колекцію медальок – треба народити 4 дитини”, – каже влада Свердловської області.
В школах падає стеля, в “дєрєвнях” закриваються лікарні й відділення пошти, студенти повертаються до обов’язкового відпрацювання на бюджетних засадах, як при совку, а суттєві суми з депозитів тепер забрати проблематично. Коли хочеш забрати – тобі автоматом блокують ВСІ твої рахунки.
Ось вона – росія. З маленьким володарем маленького народу на величезній засраній території. Яку з одного боку доїть Китай, з іншого боку ця “країна”, що так і не відбулася, шукає щось, за рахунок чого може вижити. Як таргани біжать на запахи чогось смачного – ось це і є характеристика сучасної “імперії”. Її під’їдають з одного боку, а з іншого у неї є ненажерливий рот, в який вона поспіхом закидає змародерену білизну, велосипеди, унітази, віджаті автівки, зрізані дроти, залишки українських заводів, меблі, вивезені з окупованих українських територій.
Ось чим ця маленька людинка може хизуватися. Скоро вона закриє своїм підданим вихід у всесвітню мережу, залізе в кишені кожного “громадянина” аж до дірок, та за рахунок завчасно створеної ФСБ якось доживе свій вік всередині цього напівпорожнього простору, наповненого краденими артефактами з України, мігрантами з Азії, надутим его та фальшивою величчю.
Я хочу, щоб світ побачив це, а не продовжував думати, що ВОНО ще щось може. Побачив і зрозумів, що гидко і марно боятися того, хто надуває щелепи, не маючи за спиною ні міцної держави, ні економіки, ні незалежності. Бо коли ти лежиш під Китаєм – про яку незалежність може йти мова, “Володья”?
