Життя героїні могло б пройти в Донецьку і безнапасно тривати там же. Якби не війна, що розірвала над нами небо у 2014-му.
З того часу починається інша історія, в якій немає місця слабкості, а є потужне бажання пройти свій шлях переможцем, знайти себе в цій системі координат і встати на ноги після падіння.
Життя вимушеної переселенки, яка виховує доньку, сповнене випробувань. Їй доводиться почати життя з нуля – з втечі з окупації, з пошуку роботи, житла і, кінець кінцем, особистого щастя.
Ціна: 230 грн
Перші спроби осягнути біль війни, яка почалася в 2014-му році.
Навкруги меншість, яка бачить війну, і більшість – для кого війна “десь там”. Вечорами пишу свої думки, десь власні спогади, які поступово оформлюються в сюжет. І ось з’являється вона – Марина. У неї зрозумілий мені твердий характер та досить непростий життєвий шлях. Їй я надала можливість розказати про себе. Їй я запропонувала зробити вибір: російська окупація чи ривок на волю. Її я спонукала надати приклад – як можна і як неправильно. Донбас, початок війни, вибір – і побудова нового життя на іншому краєчку України. Інколи немає що їсти, ось рахуєш останні гроші, а мозок шукає рішення…
Я завжди розуміла, що, якщо боїшся чогось, але лещата долі затискають тебе у важкій ситуації – все одно є вихід: робити, мовчки, свою справу, і поступово пережити кризу. Боїшся крові, але, якщо треба перев’язати рану, а, окрім тебе, нікому – візьмеш і перев’яжеш, тим часом згадуючи, як це робиться. Боїшся невідомості – але зробиш у неї крок, стискаючи кухонний ніж в кишені, на всякий випадок. Підеш по мінному полю, якщо його не оминути. Не вмієш стріляти, але, якщо треба – вистрілиш. Обов’язково.
… Ну і написана ця книга була ще ДО повномасштабного вторгнення росіян, як спроба ототожнити себе з правильною книжкою на своїй, правильній, полиці. Бо війна – це лакмусовий папірець. Кожен з нас, громадян своєї країни, потім спитає себе: “хто ти в цій війні?” І щось треба буде відповісти.
... Якби кожний із нас ставився до суспільного так, як до свого особистого, цій війні можна було б покласти край набагато раніше. Я є уродженкою сходу, але тією ж мірою відчуваю себе хазяйкою Закарпаття. І півдня країни, і півночі. Це все – моє. Це все – наше! Так, нажаль, з лісами, які вирубуються. І з затопленими селами. З розплавленим асфальтом на Херсонщині, і з нечесними судами по всій країні. Все, що ми маємо – є нашим за будь-яких обставин і в будь-якому стані. Незалежно від того, чи воно створене нашими зусиллями, чи виникло внаслідок нашої бездіяльності.
Книга про зміни в своєму відношенні до рідної землі. Про побудову життя з нуля, під час війни. Ну і звичайно, про кохання до тих, хто є взірцем мужньості в ці буремні для нас часи.
Редактор Ольга Могілевська
Художник Ігор Бондаренко
“… Якби США качали Мексику так само як нас качала Росія всі ці роки, там було б те ж саме. І якби росіяни качали Польщу – як швидко вони змогли би вирулити, в Польщі, якби вони були в нашій шкурі? Так, народ у нас не подарунок, але ви ж згадайте, як нас гнобили й переконували, що ми неспроможні. Всю нашу історію…
… Наших виморили голодом в тридцятих й угробили у Другій Світовій. І переселили. А НКВД, а заслання, а… Ви, хлопці, не забувайте, що народ різний і в Польщі, і в Америці. І там теж є алкоголіки, наркомани, вбивці. Дебіли є. І у нас є. Якщо вже на то пішло, я вважаю, що справжніх українців жменька. І вона майже вся на війні. “
