Кілька пар рук жваво розподіляли продукти. Сік вправно розводили водою, молоко після подібної маніпуляції перетворювалося на якусь субстанцію, що не викликала бажання її пити. Найкращі овочі йшли в один бік, гірші в другий. Працювали злагоджено, звично, сопучи й кашляючи.
– Людк, а Людк! – Одну з них звали Людмилою, й колежанки час від часу подражнювали її, копіюючи героїню відомого фільму. – Что, Людк, творог вчєрашній нормальный оказался?
– Нормальный, со смєтанкой пошел “на ура”.
“Смєтанка” стояла тут же. Руки, посічені зморшками, вправно розмішували її так само з водою в старій алюмінієвій кастрюлі.
– На вот тєбє, і Ніколаєвнє по пачкє. І пєчєньє кінь туда же. Эті выкормыши нє оставят нічєго. Палєц отгрызут.
На великій плиті готувався обід, і пар підіймався по стінах, викладених старою радянською плиткою. Напевно колись вона була білою, тепер виглядала так само, як те, у що перетворювалося розведене водою молоко. Сонячні промені підсвічували почервонілі від тепла обличчя працівниць, так, наче фільмували їх радість від смакування “смєтанкі” та печива.
Дитячій будинок мав свої суворі правила:
1. Сік не наливати, бо “загадять” все до ранку.
2. На руки не брати, нікого, взагалі, бо звикнуть проситися.
3. Ввечері не годувати – нехай сплять.
4. Воду не давати. Тільки суміші.
Нічний кефір йшов у пляшки Людці та колежанкам.
Купання чи процес привчання до горшку за роки роботи в цих стінах перетворилися на щось автоматичне та швидке – коли краще шльопнути, не дивлячись, а криком можна добитися слухняності швидше, ніж добрим словом. Та й нащо їм те слово, що вони там розуміють? Тим більше ця нова “партія” з Херсону.
На днях їх привезли чотирнадцять голів. Розбещені, бо ж яка дисципліна в українських дитбудинках? В дупу цілувати кожного Людка не буде. Наразі ще треба виконувати розпорядження – привчати їх всіх до патріотизму та “осознанію сєбя гражданіном многонациональной Россіі”. Як їм, херсонським, вправиш мізки? Хіба що швидко, доводячи, що “здєсь вам нє Украіна”.
– В сок воды подлєй. Давай єщє стаканчік.
Людка зачерпнула ложкою рідину, спробувала на смак. Скривилася.
– То что надо.
***
Викрадені росіянами діти-сироти, або діти, яких розлучили з батьками, насильно піддаються русифікації, що становить акт геноциду.
Кількість українських дітей, які взагалі опинились під впливом Російської Федерації, оцінюється у 1,5 млн.
Один з відомих журналістам фактів про те, як росіяни поводяться з дітьми в дитбудинках: хлопчик віком 2 роки важив лише 6 кг на момент його усиновлення.
