У Середньовічній Європі частина людей на якомусь етапі почала розуміти, що сприймати будь-що треба через розум. Через розуміння. Я думаю, що у людей почала виникати потреба задавати питання: що? де? коли? чому? Зокрема в часи, коли Церква пропагувала розуміння Бога через душу та серце – люди, які заявляли, що треба розуміти, щоб сприймати, вважалися занадто прогресивними. Зокрема був такий французький богослов П’єр Абеляр. “Треба розуміти, щоб вірити” – стверджував він. Написав декілька книжок, які всі спалили, а його самого змусили зректися поглядів та піти в монастир.
Бо не треба було тоді Церкві (що була суттєвою владою) таких розумників. Що ми читаємо потім? Єретики, інквізиція. Тисячі людей вбиті за те, що думали інакше. Зрештою заборона читати Біблію світським особам. Читати й тлумачити. Це могло робити лише духовенство.
Тема мого допису не про Церкву. І не про Бога. Вона про методику боротьби з критичним мисленням. Коли комуністи годували нас книжками та настановами про роботу компартії, про життя лєніна, про “вєлікую атєчєствєнную” – це теж була боротьба з критичним мисленням. Коли знищувалися українські книжки, розстрілювалися українські письменники, поети – це теж була боротьба не тільки з культурою, але й з критичним мисленням. Бо в той час коли росіяни кажуть “слава путіну” – українці, як і завжди, як мінімум задають питання: “навіщо?”. Як максимум тепер дають ворогу по морді. За всі незадані наші питання.
Так, як колись в Європі духовенство заборонило читати та тлумачити Біблію всім бажаючим, щоб менше думали – сьогодні ми теж ризикуємо в більшості своїй читати лише заголовки з телеграм-каналів та те, на що йдуть бюджетні гроші – будь-які шоу та марафони. Де все вам розжовано та покладено до рота, споживайте. Думати не потрібно. Питань не потрібно. “Двє-трі нєдєлі”. “Мільярд дерев” тощо.
Історія циклічна, так?
Давайте завжди “розуміти, щоб вірити” – як казав той чолов’яга, чиї книжки спалили, бо він був їм дуже незручний. Чим більше незручних – тим більше шансів і для особистості, і для нації.
