Цитата з відео ТРО медіа:
“… Дрон был большой, на дроне был написан серийный номер, российский… У меня написано “Дети” на доме. Сад, 28, село Заолешенка…. Написано на крыше: “Люди, мирные, живут”…
– как вас зовут?
– Вадим, Агапов.
(У Вадима голова посічена осколками від вибуху).
– 30 осколков вытащили. В Сумах пролежал. Медсестры подкармливали… Все, кто с Украины приходил – … первое время боялись, честно говорю. Потом пришли из комендатуры, они спросили: “Можно… (Можна?!! – Акцентує, підіймає пальця вверх, що ЗСУ чемно спитали, а не вдерлися без дозволу) пройти по дому и посмотреть…?
Мы провели. Спрашивают: а что, ребенку есть что поесть?
Я показываю – вот пачка питания, все, что осталось. Они говорят, садись и поехали за нами. Я сел, поехал, набрали подгузников, набрали питания, после этого они и сами привозили… Вот – отношение к людям”.
Що ви думаєте по цим позиціям:
– Добро може перемогти зло?
– Треба бути людяними для того, щоб всі бачили, які ми хороші?
– Ми їм покажемо, що ми Люди, і тоді вони щось зрозуміють, та зроблять висновки?
В Курській області наші військові знімають сюжети про те, як вони ставляться до “цивільних” росіян. ЗСУ рятують дитину, чия мати покинула її на бабусю та поїхала на заробітки до Москви. ЗСУ привозять памперси та їжу родині, у якої є маленька дитина. ЗСУ евакуюють росіян з-під обстрілів російської армії. ЗСУ відвозять поранених росіян на лікування до міста Суми, де тих навіть підгодовують медсестри, бо “больнічная єда скудная”.
І тоді якийсь росіянин може сказати: “ВОТ ЭТО – ОТНОШЕНІЄ К ЛЮДЯМ”, в сенсі, що ось таким воно має бути.
І я з одного боку також не можу бути НЕ людяною, я навмисно не зіштовхну в пропасть когось, хто без зброї. Але й не можу, вже не вмію їм співчувати. Бо добро не перемагає зло, якщо добро беззубе. Якщо добро з автоматом та сильним тилом – воно здатне бути більш дієвою “пропозицією” до зла зникнути з моєї/нашої території. Годувати та лікувати росіян є сенс заради власного спокою та усвідомлення, що ти не бидло. Але не для того, щоб вони щось зрозуміли. Вони не навчені розуміти.
Живучі в місті, де щотижня помирають такі ж цивільні люди, вже збившись з рахунку, скільки ж нас тут загинуло – я усвідомлюю єдину, принаймні для себе особисто, стратегію до них відношення: певний усвідомлений власний цинізм.
Я тебе вилікую, але ти не прощений. Ти не звільнений від відповідальності. Що ти там зрозумів чи не зрозумів – взагалі байдуже, бо це все потрібно для написання правдивої історії, для нашої чистої совісті, і може ще для відповідності наших дій “стандартам” (хоча про “стандарти” тема окрема, поглянемо хоча би на ООН). Добро не перемагає зло, якщо воно без певної долі цинізму. Якщо воно без додаткових цілей. Якщо воно не вміє стріляти, давити дипломатично, пам’ятати скоєне агресором. Всепрощення тут не спрацює. Тільки, напевно, вже щось холодне, що заспокоїлось у своєму болю та навчилось діяти з розрахунком на отримання справедливої відплати від вбивці.
Я тебе врятую від смерті, але ти навіки боржник. Безвідносно до того, чи ти підтримував свого путіна, чи тільки спокійно спостерігав, як твоєю вулицею їдуть танки на Суми. Як в твоєму магазині солдати твоєї армії купували каву та цигарки. Я тебе врятую, але ти даш покази, якщо що. Виступиш свідком, якщо що. І не дай боже ти посмієш подумати, що українець настільки добрий, що колись ти зможеш ще раз забрати життя його дітей. Щиро сподіваюсь, що подібну зайву доброту ми замінимо на холодний розрахунок. Бо зло не розуміє іншого відношення.
