(Уривок з майбутньої книги)
Я прибічниця думки, що багато чого в житті залежить від нас самих. Коли ми знаємо себе, коли вивчили себе, коли працюємо над собою, розвиваємо себе – ми дійсно керуємо своїм життям. Не більшість подій керують нами – а ми керуємо. Ми не віддаємо комусь або чомусь право керувати нами. Ми самі є хазяї свого життя. Людина, яке не вміє керувати собою, буде кидати почату справу знову і знову. Робити якісь дії, витрачати свою енергію, свої ресурси, але не доводити справу до кінця. Це як кип’ятити воду наполовину: ми якісь зусилля зробили, а бажаного результату не отримали. І в такому випадку додається ще й розчарування – тепер ми навчилися бути безпорадними. Так ми про себе думаємо, бо ж не зробили те, що мусили зробити.
«Якщо в мене нічого не виходить – значить, це не моє».
«Якщо я не зміг – значить, я нездара».
Це один з негативних наслідків нашого невміння керувати собою, невміння бути дисциплінованим, бо наша безпорадність перетворюється в зневіру.
Зробімо ось що: заплануємо кожного дня мікродозу. Мікродозу спорту. Мікродозу конкретної роботи. Або ж мікродозу вивчення іноземної мови – того, над чим ви працюєте та що для вас пріоритетне. Наприклад, кожного ранку ми займаємося спортом впродовж всього однієї хвилини. Всього лише однієї хвилини – але щодня! Встановимо термін – один місяць. Тридцять днів щоденної, по суті неважкої для нас роботи, яку ми здатні виконати без особливих перешкод. Наше завдання – не пропустити жодного дня. На якомусь етапі ми перетворимо ці дії в звичку. Наша нервова система звикла, наше тіло звикло до такої схеми. І тепер ми цю хвилину перетворюємо в дві. А згодом там, де дві – там і п’ять. Де п’ять – там десять, а потім і двадцять, і півгодини, і більше. Поступово. Тепер це наша звичка. Внаслідок регулярних, послідовних дій вмикається накопичувальний ефект.
Щоб стати дисциплінованим, зовсім не обов’язково працювати без зупину 24/7 – ти просто мусиш вибудувати систему дій, що повторюються.
Що, якщо ми за якихось непередбачуваних обставин пропустили щоденну дію? Тоді є три варіанти: ми або виділяємо для неї резервний день, або резервний час, або перерозподіляємо її на інші дні, відпрацьовуючи таким чином невиконане.
Після того, як мені не пощастило перехворіти на Ковід, мій організм дав збій. Від фізичного навантаження підіймався тиск, з’явилася тахікардія. Я, яка звикла тренуватися все життя, злякалася таких наслідків. Але кожного ранку я йшла бігати впродовж однієї-двох хвилин. Потім вони дійсно переросли в п’ять і більше. Наразі стабільне тренування – це 30-40 хвилин кардіо навантаження щодня.
Не кажу вже, що в умовах наявності відносно близької лінії фронту, в супроводі віддаленої канонади військової техніки звичка займатися спортом допомагає заспокоїтись. Ти наче створюєш якийсь осередок порядку, стабільності серед хаосу. Ось як прилітають російські авіабомби в моє місто (вони називаються КАБи, керовані авіабомби), зносять за раз кілька поверхів житлових багатоповерхівок, ховають під грудою каміння що старих, що малих, нерідко цілі родини – і з цим мені доводиться якось жити далі. З цим болем. І всім нам, тут, в Харкові. Здавалося би, це якесь пекло на землі – кордон поряд, і жодна протиповітряна оборона не встигає нас захистити, бо ракета чи бомба долітають до нас впродовж 40 секунд (!!!) За цей час ми не встигаємо забігти кудись в безпечне місце – у нас спочатку вибух, а потім вмикається сирена. Тут, в місті Харків, де й зараз більше мільйона людей. Але ми розбираємо завали будівель, прибираємо уламки з доріг, відновлюємо паркани, квітники – бо така рутина якраз допомагає встановити порядок посеред хаосу. Порядок – це каркас, на якому тримається наша віра, наш психічний стан.
Ось про що я.
Робити, незважаючи ні на що. У кожного своя робота: у військових своя, у цивільних своя. Вона є і у мене, і у вас. І треба просто продовжувати її робити, щодня.
Але давайте далі. Отже, коли ми напрацювали навичку – настав час формувати ціль. Тому що завдяки мікродозі того, що ти навчився робити впродовж багатьох днів в будь-якому разі – ти став людиною, яка щодня займається спортом. Ти став людиною, яка щодня вивчає іноземні мови. Ти став людиною, яка щодня працює над потрібним їй проектом. А якщо вже ти став такою людиною, то час задуматися: для чого це все? Яка може бути ціль того, що ти виконуєш?
Людина, яка щодня займається спортом, може поставити ціль пробігти марафон.
Людина, яка щодня вивчає іноземні мови, може поставити ціль використати їх в новому для себе середовищі, змінити своє оточення та отримати нові перспективи.
Людина, яка щодня працює над проектом та доводить його до кінця, може піднятися на сходинку вище в кар’єрі, в розвитку свого бізнесу, змінити своє життя, зрештою.
А помічали, що після виконаного плану на день з’являється мотивація зробити більше? І ми навіть можемо стримувати себе, аби не помчати галопом вперед, роблячи ще і ще? Бо внутрішній голос каже нам: «ай, ти молодець!» З’являється мотивація. Але якщо мотивація будується на емоціях, які швидкоплинні, то дисципліна – на звичках.
Буде корисним нам познайомитись з методом Бенджаміна Франкліна, який винайшов інструмент для самоконтролю: таблицю чесноти. Вона складалася з семи стовпців та тринадцяти рядків. Стовпці позначали дні тижня, а рядки містили бажані якості особистості. Впродовж дня Бенджамін Франклін переглядав таблицю, відмічаючи ті чесноти, над якими працював та втілював в життя. Завдання полягало в тому, щоб відмітити майже всі клітинки. Якщо в якийсь день система була порушена та робота не була зроблена, Франклін починав все спочатку, поки не були виконані всі пункти, впродовж всіх семи днів.
Тому починаймо працювати. І колись про тебе скажуть захоплено: ти людина цілеспрямована, обов’язкова, вольова.
Ти змінився до невпізнання.
WOW.
Чудово, якщо ти вже маєш набір ранкових дій, як то тренування, душ, медитація, які налаштовують тебе на робочий день. Чудово, коли ти не проспав зайві 5-10-20 хвилин, бо тоді цей чудовий набір дій зміститься в часі та порушить дисципліну.
Нерідко розуміння того, що ми нарешті організовані та дисципліновані, робить нас щасливими. Бо дають нам усвідомлення того факту, що саме ми контролюємо наше життя. Можливо далеко не кожний любить контролювати своє життя, адже це і про впевненість у собі, і про любов до відповідальності – але це точно дасть тобі плюси.
Зрештою, завдяки організованості та самодисципліні формуються твої звички – а надалі і твоє життя.
Я нерідко чую від слабких людей, які втомилися від випробувань, що найкращий час у їх житті – це дитячі роки, коли все робили дорослі, і не треба було турбуватися про заробляння грошей, про виклики дорослого життя. Але найкращий час – саме зараз, в ці хвилини. Адже доросла людина може дбати про себе сама, і сама собі дати ті емоції, той рівень життя, про які мріє. Може, бо здатна. Бо що може бути краще, аніж …
Мій сьогоднішній день почався о 4 ранку. Зненацька. Я почула гул чи то літака, чи то ракети. Взагалі поряд з моєю вулицею траса, і зазвичай ночами нею їде військова техніка на фронт, і я це чую. Але цей сьогоднішній гул був не з траси, а з неба.
Ви чули колись, як над вашим будинком на низькій висоті пролітає військовий літак? Здається, наче він летить в твій дах. Так мені здавалося, коли саме цей звук я почула якось ввечері, в березні 2022 року. Тоді це був російський бомбардувальник, який над моїм районом заходив на коло, пролітав над моїм будинком, і я чула, як він бомбить саме місто. Як там все вибухає. Кілометрах в восьми від мене, де я в темряві, в кутку свого будинка, чекала своєї смерті. Ніколи я не забуду тих днів, і тих звуків.
Сьогодні о четвертій ранку летів наш літак. Наш, український. Летів до лінії фронту, і так мене налякав, що заснути далі вже не виходило. Зрештою, кава, тренування – все рівно все по плану. Наші хлопці працюють по ворожим позиціям – і я повинна сьогодні працювати. Всі зайняті своєю роботою.
***
Більше в моїй майбутній книзі під поки що робочою назвою “Як боротися з прокрастинацією. Український кейс.”
