Суб’єктивно, коли дуже боїшся ворога – йди на його територію. Керуюся цим правилом все життя. Боїшся темряви – йди в темряву. Боїшся екзаменів – йди першим. Боїшся невідомості – йди та промацуй цю невідомість, своїми ногами шукай опору. Прокладай стежку.
Не страшно тоді, коли знайомишся з тим, що до цього моменту лякало. Стаєш перед своїм страхом у весь зріст та дивишся йому в очі. Воно, страшне, може й не очікує того, що ти перед ним з’явишся ось так, який є. Це наче битва характерів, якщо мова про реального ворога. Якщо ти думаєш, що не зможеш – ти зможеш. Інше питання – наскільки якісно, і воно вирішується дуже просто, і водночас складно – працюй. Опановуй. Ось і все.
Хтось біжить від нового, бо воно його лякає – і ризикує стикнутися з тим, хто в цей же час біжить ДО нього, сприймаючи нові обставини як шанс на зміни. Хтось забіг на інший край світу і лякається новин – а хтось саме тут і зараз просто робить те, що може, і йому давно не страшно. Бо він пізнав. Опанував. Навчився. Він керує страхом, а не страх керує ним.
Все просто і складно водночас. Якщо поряд буде біда – я піду розгрібати її наслідки, а не збирати речі та тікати. Якщо з’явиться проблема – проблеми треба вирішувати, а не ховатися від них. Якщо попереду умовний буревій – найкращим рішенням для того, щоб його не боятися, буде піти йому назустріч та робити те, що тобі по силах. І колись ти зможеш сказати про себе:
“Я один з тих, хто вміє. Я один з тих, хто зміг”.
Бережіть себе.
