Пшемисль накрило “Градами”. Від щоденних вибухів гинуть люди, іноді десятками. С-300, С-400, “Іскандери” “утюжать” прикордонні території, не залишаючи ні історичних пам’яток, ні шкіл, ні дитсадків, ні житлових будинків. В такому ж становищі Хелм. Якщо кордон буде прорваний, то ворог здійснить кидок на Люблін, одночасно на Жешув, а там з Білорусі буде кидок на Білосток, звідки до Варшави всього 188 км.
Т-64 на одній заправці їде понад 300 км. З Любліна до Варшави ще ближче – 172 км. Їм навіть паливо підвозити за собою можна не поспішати, бо підійдуть одним маршем. Позаду танки залишають випалені поля, де фермери Якуб та Франчішек, дивом залишившись живими, бачать коричневе спалене прильотами зерно, яке вони власноруч вирощували. Від нього в почорніле від диму небо підіймається сморід, змішаний зі сморідом від мертвих тіл цивільного населення. Якуб впізнає сусіда, з яким стояли разом на кордоні, не пропускаючи автівки з військовою технікою для ЗСУ. Поряд дружина сусіда, дивом не згвалтована непроханими гостями, бо поки їм ніколи – вони шурують на Варшаву. Але ж мертва. Ще далі собака сусіда. І повністю випалена земля. Посічені стовбурця дерев. Міськрада зруйнована одним влученням ракети з Каспію. Чи ближче. Чи КАБом-500. Чи просто артилерією. Якуб ще не навчений розрізняти типи ракет, а Франчішек не навчився зупиняти кровотечу, і тому вони почуваються беззахисними.
Гданськ обстрілюється шахедами, і вдень, і вночі, пофарбованими в чорний колір, щоб складніше було збити. Хоча, це ж українці цим займалися, тобто опором, збиттям, – для Гданська немає сенсу їх фарбувати. “Гєрань-2” може летіти коли завгодно, бо ж ніхто не збиває, і ніхто не очікував, що доведеться це робити. Порти зруйновані, і ось вже зупиняється експорт морем, а мільйони мігрантів біжать до кордонів з Німеччиною.
Справедливості заради, німці допомагають, бо ж мають історичну провину перед Польщею. Впускають мігрантів, виплачують допомогу, надають гуманітарку. Але зрештою німці блокують кордон та виставляють банери: “пішли геть, сучі діти”. Натовпи німців обходять колони польських вантажівок та висипають зерно на землю, або ж не зерно. Вже не рахують, що там і як, бо розлючені.
Угорщина завзято працює на Путіна і відмовляється зустрічатися з перемовниками. Білорусь стає плацдармом для ворожого наступу. В морі величезна кількість мін. Ракети накривають велику частину прикордонних територій, і вже загинули тисячі мирних поляків. В Пшемислі масові тортури, згвалтування та мародерство. Згодом там знайдуть масові захоронення, десь в лісах. Десятки мертвих тіл, і діти їх також. Бойові буряти познімають всі дроти зі стовпів, думаючи, що таким чином привезуть собі додому інтернет. Позабирають майно, навіть собачі будки. Солинська ГЕС на річці Сян буде підірвана, і по вулицях Солині будуть плисти тіла колись безтурботних мешканців, не готових до такого лиха.
Катівні Хелму увійдуть в історію як місце масових тортур, де цвяхи вбивали під нігті, били електричним струмом та імітували розстріл за розстрілом “вєлікіє російскіє освободітєлі”.
ООН покаже стурбованість, а ракети, які ненавмисно (або ж навмисно) долетять до Німеччини та впадуть десь в полях, дивним чином залишаться майже непоміченими керівництвом країни. Бо ж нікому не хочеться воювати за інших, навіть якщо вони там гинуть тисячами. НАТО ж створювалось не для захисту від Росії, чи не так? Досі невідомо, хто ж головний ворог Європи на цьому континенті, це ж точно не Росія? Бо коли вона напала на Ічкерію, на Молдову, на Грузію, потім на Україну, коли поглинула Білорусь – це ж не та сама загроза, чи не єдина, для європейців, задля протидії якій НАТО в Європі й створювалось?
А в США виграв Трамп. І йому на ту Польщу…
Якуб та Франчішек спитають: а як же ж так? Як так сталося, що кудись зник такий зручний буфер у вигляді українців, які до цих пір билися з навалою? Де місцями треба відстрілюватися на 360 градусів, місцями на одного українця семеро росіян, місцями не вистачає боєприпасів, а їх суне понад сорок тисяч на одне село, де до війни максимум тисяч п’ятнадцять жило мирних жителів?..
– Агов, українці! Чому ви нас не захистили? – можливо, спитали би Якуб та Франчішек. – Що ж ви не втримали кордон, і це зло докотилося до наших кордонів?!
Хоча, не спитають. Бо не вірять, що так станеться.
P.S. На фото Авдіївка.
