Світом керують людські емоції та ті, хто тими емоціями вдало маніпулює. Політика підлаштовується під емоції виборців, і щоб їм догодити, політик будує ту чи іншу стратегію своєї кампанії. Релігія, на мій погляд, базується на емоціях її послідовників. Бо сколихнути народи на вбивство інших релігія вміє аж занадто добре. Активісти, захисники будь-яких процесів та течій, медійники, артисти… – будують свою діяльність на використанні емоцій тих, хто їх дивиться та слухає.

Потім з усього цього формується суспільна думка, а вже на ній тримається чиєсь рішення, а на основі рішення – ДІЯ. І так робиться історія.

Я людину викреслила зі свого життя через пальці. Не дивуйтеся, зараз поясню. Була в мене довгі роки знайома жіночка, вже у доброму віці, самотня. Жила на дев’ятому поверсі багатоповерхівки, район Салтівка в Харкові. З вікнами, які дивились в бік кордону. Ми колись працювали разом, я час від часу її відвідувала. І ось п’ємо чай на її кухні, з вікнами в бік кордону. Десь 2015-2016 рік.

– Ти знаєш, що мені знайома розповіла? – питається мене.

– Що?

– З Донбасу західняки, що там воюють в АТО, додому посилки присилають. Дружинам. А в посилках – пальці відрубані, з золотими кільцями. Вони ті кільця з пальців зняти не можуть, то висилають разом з пальцями. Мирним і відрубають.

Я з тих пір її більше не бачила. І слухавку не брала. На секундочку, багато років – головний бухгалтер успішної приватної фірми. Ось так запросто можна викреслити людину зі свого життя. Когось – за “Свати”. Когось за “в СССР лучше было”, когось за такі “пальці”.

Люди піддаються впливу – серіалів, побудованих на них передвиборчих кампаній, альтернативній історії російсько-української війни (он скільки росія клепає нових фільмів про наш Донбас!). Росіяни зняли фільм про нашу Одесу, нагадайте, чорно-білий – що думає пересічний росіянин? Російські актори в Одесі, російський фільм про Одесу – значить, “Адесса русскій город”.

Люди піддаються впливу розповідей російських родичів. Завищеній (хворобливій) самооцінці агресорів. Вчора робили з дітьми домашнє завдання по історії, 6 клас – китайці династії Цінь виховували в собі завищене почуття унікальності, зверхнє ставлення до інших народів, бо вважали себе найрозумнішими та найкращими, а походження своїх імператорів – божественним. Що казати, куди такі емоції та самооцінка заводять цілі народи – у відрив від реальності.

Ізраільтяни пишуть про таке поняття, як “Палівуд” – термін, який об’єднує “палестниці” та “Голівуд”. Під ним вони розуміють постановочні зйомки з “вбитими” дітьми та цивільним населенням, які роблять араби для створення міфів про жахи ізраільського режиму. Один з останніх прикладів – показ в арабських медіа вбитої палестинської дівчинки, яка виявилась досить таки живою дівчинкою з Москви. Або фото “вбитого” палестинського хлопчика, який насправді є (був, коли був живий) ізраільською дитиною Ідо Авігалем, загиблою від палестинської ракети. Чимось нагадує “роботу” російських медіа про “бамбілі Донбас”, декілька разів вбитого Буданова, якого якимось чином нещодавно “взяли в полон”. Сюди ж казки Лаврова про сирійських дітей, яких присипали попелом задля зйомок, бо Росія не хоче визнавати, що вона їх вбила.

А люди вірять. І якісь президенти вірять (типу Ердогана). І CNN, буває, вірить. Потім приносить вибачення, але нащо вони вже, коли наробили величезної шкоди? Українці вірять про “барига вбив брата”. Про “вину та некомпетентність” Червінського. Про незаангажованість деяких чиновників на Банковій. Сусіди вірять чуткам. Родичі вірять телевізору. В те, що не бачили самі. Не чули самі. Не проаналізували самі. Політологам вірять. Релігіям вірять.

Суцільна біда.

Мене на днях забанив військовий, наш, за мій допис на підтримку євреїв. І хоча я неймовірно шаную нашу армію – але розуміння, хто правий, позицію, яку підказує совість – я ціную більше. Бо квадрат Малевича – чорний. Так само бувають очевидними речі, щодо яких немає іншої правди.

– Росія почала неоголошену війну в лютому 2014 року, а не “п’ятсот-шістсот…” днів тому;

– ХАМАС прийшов різати, вбивати, гвалтувати, що й зробив. А не відвойовувати якісь території;

– ніякі “відрізані пальці” з кільцями, в посилках, не зроблять мене дурепою, яка вірить російській пропаганді та іпсо;

– ніякі політичні маніпуляції іміджмейкерів не запевнять мене в тому, що ось ця людина – “герой”, коли я бачу по її діях інше;

– ніякі суспільні думки не змусять мене МОЮ ВЛАСНУ думку поставити на останнє місце.

Бо якщо всі – то я окремо.

А правда – вона блюча. Вона болісна. Вона щемлива. І незручна.

Звичайно ж.

Однією правдою населення не нагодуєш. Нічиє.

Схожі записи