Вони пишуть:
“Малєнькій город Шебєкіно с 40 тыс. населєнієм. Нє дождавшись помощі, запускаєт акцию “шебєкіноєтороссія”… Нє дай Бог, єслі такая бєда поползет дальше. Сєгодня наш город прінімаєт на сєбя удары самым пєрвым із всєх тєрріторій РФ. І большая часть насєлєнія РФ к сожалєнію мало знакома с тєм, что проісходіт на самом дєлє…”
Напевно, це дуже важко – весь час нічого не розуміти. Пижитись від надутої величі. Підтримувати сво. Як та повія, понад рік пропускати через себе тисячі російських військових в напрямку на Харків. Плескати в долоні від захвату, коли від них летять ракети в бік українців, але зрештою нічого не розуміти.
Взагалі ось це ниття “мы малєнькіє”, “нас нікто нє защіщаєт” – це щось суто російське, периферійне. Як у Свєти Лободи – “мы малєнькіє люді””. Є людина – погляду немає. Є країна – немає гідності.
Населення Вовчанська, яке як раз навпроти цього шмаття за назвою Шебєкіно – за останніми даними 2020 року складало 17942 особи. Ніщо не заважало людям, які чомусь досі нічого не розуміють, взяти це місто в окупацію. А тепер, коли воно звільнене – його щодня обстрілюють. З Шебєкіно.
Населення Ізюма, тієї ж Харківської області – 46 653 особи. Масові захоронення цивільних в ізюмських лісах (доречі, неймовірних колись, там природа захоплює) тепер відомі всьому світу.
Населення Куп’янська, яке знову ж таки потерпає від запорєбрикової “любові” – 27 584 особи.
Буча – не набагато більше за Шебєкіно. Звірства та руйнування вразили Всесвіт.
Мар’їнка – колись населення складало всього якихось близько 10 000 осіб – її НЕМАЄ. Що поганого вам зробила маленька Мар’їнка, що вона перестала жити?
Ненавиджу ниття. Бо не чую про цивільних шебєкінців, які щось там організували самі. Як ми самі зуміли самоорганізуватися. У Вовчанську 24 лютого 2022 року люди кидалися голіруч на російські автівки, намагаючись не пустити в місто російських військових. В Мелітополі під час окупації люди виходили проти автоматів та танків. Як і в Бердянську. Як в Херсоні. Як в Україні взагалі.
Мені дивно читати ці рядки: “… Нє дай Бог єслі такая бєда поползет дальше.” Саме для того, щоб ця біда не розповзлась, щоб вас біля нас не було, таких маленьких і кинутих вашою країною напризволяще, ви повинні відсунутись подалі. Сумку в руки, і на вихід.
P.S. Тепер вони точно придумають собі чергову “атєчєствєнную”, почнуть її відлік з нападу на Шебєкіно, напишуть безліч книг, знімуть безліч сльозливих фільмів, і продовжать, як той ведмідь, сосати власну лапу – в тому сенсі, що годуватися спогадами та власноруч вигаданими казками про цю криваву війну…
