Батько казав, там було заміновано. В ті нечасті дні, коли він був тверезий, він сперечався з сусідом дядьком Сашком щодо доцільності мінування. Дядько казав, що вони звідти не прийдуть, бо тільки лякають, і взагалі, треба вам всім, казав, сісти на свою тарантайку та з’їздити до Крима. Подивитися, як “люди живуть”. Батько хитав головою і відповідав, що “все не так однозначно”, і будемо дивитись. Потім сідав за стіл надворі та запалював цигарку, жмурячись від яскравого херсонського сонця. Його засмагле обличчя покривалося новими мімічними зморшками, а вигоріле на сонці волосся, здавалося, з часом отримало колір меду.
Наталка згадувала про ті балачки, опинившись в окупації. Якось надто швидко опинившись, не встигнувши навіть подумати про виїзд до бабусі в далеку Полтаву. За тиждень до того, як вони зайшли в село, їй виповнилося шістнадцять. Молодшій сестрі – одинадцять. Засмаглі, тонесенькі, стрункі та довговолосі. Мати ховала Наталку вдома, бо ж заглядалися на неї не тільки місцеві хлопці, але й “люди” з Криму, на яких їм так безпечно пропонував подивитися дядько Сашко.
– Перечекай. Посидь вдома. Нічого тобі виходити…
Але ж вони прийшли за нею самі. Якось ввечері почали гримати в хвіртку чи то чоботями, чи то зброєю.
– Я відєл, дєвка у тєбя тут живєт. Выводі, познакомімся.
Мати перелякано заклякла на порозі. Вони відштовхнули її та пройшли до хати, де нетверезий майже весь останній час батько так само закляк в напівтемному кутку.
– Как зовут?
Вони мовчали.
– Зовут как? Она с намі пойдєт, в комєндатуру. Дєло єсть, – посміхнувся той, що молодший. – Єщє дєвкі в домє єсть?
Наталя мовчки закрила спиною молодшу. Батько мовчав, а мати раптом кинулася їм у ноги, вмовляючи:
– не треба, хлопці, не треба. Вони ще діти… Давайте я вам сережки віддам. Кільце. Все, що є, віддам…
– Сєрєжкі і кольцо, конєчно, давай, – один з них простягнув долоню. – Но дєвка пойдєт с намі. Єслі нє пойдєт, то і младшую забєрєм.
Мати забилася в істериці, підскочивши з колін та хапаючи в обійми обох дочок.
– Не віддам!!! Андрію, ну зроби щось!! Андрію!!!..
Нетверезий батько лише промимрив щось зі свого кутка, скляними очима роздивляючись направлену на них зброю.
Гостям почало набридати, і ось вже чиїсь руки відривають Наталю від материнських обіймів, тягнучи в одну сторону, а малу, таку ж довговолосу та тонесеньку, в іншу.
– Мамо, не плач. Я повернусь. Ма-а-ам… Не чіпайте малу. Залиште її, я піду… Залиште її!!!
Наталя вийшла з хати в темряву, вони за нею. Мати вискочила слідом, і з часом стало зовсім тихо. Тільки батько досі сидів в кутку та бурмотів щось незрозуміле…
