НАРОД ЧИ ТЕРИТОРІЇ?

Як на мене, правильна відповідь: “народ на власній території”. Бо народ без території приречений. Це відповідь видаленому з друзів фейсбучному діячу на його слова “ви як собаки, воюєте за території”. Хто “ви” – для мене досі загадка, хоча мова йшла про нас, східняків, і ми точно не росіяни. І так, зараз тут йде війна за території також.

Чому?

Обгрунтовану відповідь я знайшла в почутому сьогодні інтерв’ю на радіо НВ на тему Маріуполя. І новини такі, що можливо сформують і вашу позицію, як вони сформували мою. Отже:

“… В Маріуполі кількість громадян України стає меншою, росіян стає більше. Сьогодні їх в місті вже близько 40 тисяч – мова про цивільних окупантів, і вони їдуть, їдуть і їдуть. Це (щоб не бути расистом) не європеїдна раса, це азіати, це кавказці. І їх безліч. Наші люди кажуть, що місто стало чорним, пробачте. На вулиці на одного маріупольця ти одразу можеш побачити до трьох цивільних росіян такої зовнішності. Це настільки кидається в очі, що стає дійсно страшно. Якщо спочатку вони розселялись виключно в своїх таборах, то ця практика закінчилась. Сьогодні вони розселяються по квартирах, по будинках, де немає маріупольців.

Протягом зими, за нашою інформацією, кількість росіян зросте до 50 000, на весну ще більше. І як вони почнуть звозити сім’ї (а в планах у них таке є) – то станом на, скажімо, 1 червня, якщо така тенденція буде зберігатись, ми будемо бачити в місті на 90 000 маріупольців – понад 100 000 громадян російської федерації. Це цивільні. Плюс військовий корпус. Тобто це і є денацифікація, про яку вони мріяли.

Так, вони оголосили про “велике будівництво” – будують з гівна й палок, інакше й не скажеш. Суцільний муляж. Навіть той жк “Нєвскій”, який вони розпіарили, будується міністерством оборони Росії, на якому вже вкрали 17 мільярдів рублів – там замість кахлю просто пластикові панелі. Але вголос про це не кажуть. Заселяють здебільшого своїх. Хоча на початку зими туди потрапила деяка кількість звичайних маріупольців, як кажуть, з житлової черги. А тут починається цікаве, бо тепер їх виселяють. Кажуть, “в тебе немає права власності”. Як за радянських часів – ти живеш, поки тобі дозволяє влада. І переселяють їх в так зване маневрене житло, тобто майже на вулицю.

Самі будівельники (російські цивільні) не приховують, що все, що буде будуватися – буде будуватися для громадян росії. Про маріупольців мова там не йде. А на сьогоднішній день росіяни зносять не одну багатоповерхівку, а дві-три щоденно, і близько 100 000 квартир маріупольців вже зруйновано. Здано ж квартир їм, тобто роздано ключів – 250.

Металургійне виробництво відновляти росіяни не планують. Ніяку Азовсталь, ніякий Ілліча. Території поряд з Маріуполем будуть використовуватися виключно як сільгосп регіони – як господарчий придаток. Будуть вирощувати зерно, соняшник – для цього і потрібна певна кількість завезених росіян. Для цього не потрібно півмільйонне місто Маріуполь, вистачить 100 – 150 тисяч людей, які будуть забезпечувати перевалку зерна на росію. Люди, які їдуть в Маріуполь з росії – вони точно не металурги, ці самі буряти, кавказці…”

(Петро Андрющенко)

Тепер знову спитаю – чи потрібні нам території? Або чи потрібен тільки народ на клаптику землі, вибірковий, і без власності. Бо не ми ці землі збирали докупи – не нам їх віддавати.

Зрештою, перечитуючи це інтерв’ю, ми розуміємо, що теоретично росіяни так і планують, а на практиці їх плани не повинні здійснитися. І перемогу ми бачимо у звільненні територій, виходом на Азовське море.

Доречі, ви були в Маріуполі? Ви бачили це місто до війни? Бо я його бачила, і віддавати території вважаю неприпустимим. Може, така позиція і “собача” – це тому “другу”, який більше не “друг”. Але вже така, як є.