“Мы стали как китайцы. У нас там Чайна-тауны”, – це росіяни про країни, де вони осіли в бігах від мобілізації.
“Когда деньги закончатся – неизвестно как дальше. Потому что россияне не пойдут на низкооплачиваемые, непрестижные, тяжелые работы ни в Казахстане, ни в Армении, ни в Грузии. Но вы видели – растет рост продаж квартир, в Москве. Потому что люди обрезают концы. Это страшновато, на самом деле…”
(Н. Зубаревич)
А мені, як українці, вже давно не “страшновато”, бо напевно найстрашніше ми пережили. І звідси, з прифронтового Харкова, чути про те, як в Москві продають квартири, бо хочуть залишити її назавжди – н-у-у-у… Таке. У нас в 2014-му по місту залишалися в основному ломбарди та аптеки, бізнес закривався та було їдеш вулицями – а там одне за одним: “здам в оренду”. Ще тоді було “страшновато”.
А як було “страшновато” вранці 24-го… А після кожного вибуху… А коли розмовляєш з людиною, а вона плаче без перестану, бо ж вчора в неї було все, а сьогодні – нічого… Ось де проблеми.
Але знаєте, що найцікавіше? Що для Росії це навіть не 90-ті. Що це мусить бути гірше, і буде гірше. Бо тоді двері відчинялися, а зараз закриваються. Візьмемо хоча би один приклад – імпорт іноземних ліків в Росію впав на цю осінь (якщо не брешуть) на 15%, і росіяни сказали собі обнадійливо: “а нічє, у нас будєт імпортозамєщєніє!” При тому, що 80% сировини для “атєчєствєнного” виробництва ліків росіяни теж імпортують. Тому не буде ні іноземних, ні вітчизняних. І так куди не поглянь, можливо у кожній галузі російського виробництва будь-чого.
Ось де “страшновато” – поступово, але невідворотньо йти в глухий кут. В той час як українці попри бомбардування з цього глухого кута вибираються.
Взагалі шкода ті країни, де такі “Чайна-тауни” по-російські створюються та розвиваються – там же треба буде під них, “гостей”, підлаштовуватися. Бо не кожна країна вміє бути НЕкомфортною для гостей з імперським мисленням. Все ж таки це представники ідеології, в якій “наглость – второє счастьє”.
